Urban Happiness


Leave a comment

Меняться? А помнить кто ты на самом деле?

Люблю Адизеса, он очень умный дядька, который говорит простые и нужные вещи.

Вчера наткнулась на выступление Адизеса перед выпускниками MBA трехлетней давности.

Очень хороший текст, который был актуален тогда, актуален и сейчас.

Цитирую внаглую:

Іцхак Адізес, промова на церемонії випуску студентів MBA IEDC Bled School of Management [Словенія], 7 грудня 2007 року.

У назві статті є лише чотири слова – управління, зміни, бізнес і життя, і кожне з них є надзвичайно важливим. Спробуймо проаналізувати кожне з них і простежити, як вони впливають одне на одне.

Зміни
Зміни існували завжди, і в майбутньому вони також обов’язково супроводжуватимуть наше життя. Новим є лише те, що темп цих змін тепер зростає. За останні сто років людство здійснило більше технологічних інновацій, ніж за всю попередню історію. Сьогодні на планеті живе більше науковців, ніж протягом усього періоду існування людства.

Зіткнувшись із більш інтенсивними змінами, нам доводиться приймати стратегічні рішення частіше, ніж нашим прадідам. Наші предки приймали близько одного важливого рішення за все життя, наші батьки приймали всього кілька рішень, теперішнє старше покоління приймає близько одного стратегічного рішення раз на 10 років, а нова генерація людей приймає доленосні рішення кожні 2-3 роки. Певне стратегічне рішення може ще не повністю втілитися у життя, коли вже виникає потреба знову щось вирішувати.

Існує ще дещо нове: зміни стають системними. Зміни на ринку напрямý зумовлюються змінами в управлінні ланцюгами поставок, які можуть також впливати на сферу фінансів та управління персоналом, оскільки саме через людей реалізуються ринкові трансформації. Сьогодні неможливо вирішити певну системну проблему, використовуючи для цього лише одну підсистему.

Також ми повинні завжди пам’ятати, що кількість взаємозалежностей у світі зростає. Проблеми, які виникають в одній країні, можуть відбитися на всьому світі. Все це означає, що системи починають розкручуватися дедалі швидше, взаємозалежності у світі стають дедалі міцнішими, а часові проміжки для вирішення всіх цих залежностей та проблем стають дедалі коротшими.

Таким чином, з кожним днем зростає потреба у знаннях про те, як розумно та ефективно управляти змінами. Саме на цій ноті можна перейти до наступної складової назви – управління.

Управління

Управляти – це приймати правильні рішення та якісно втілювати їх в життя.

Проте, як я вже зазначав раніше, приймати правильні рішення стає значно важче, ніж це було раніше. У майбутньому цей процес ускладниться ще більше, бо зростає рівень кваліфікованості робочої сили, а також ускладнюються технології. Тепер бізнесу не потрібні звичайні «блакитні комірці» – люди, які просто приймають замовлення, передають їх і щасливі з того, що приносять у родину свою невеличку заробітну плату. Компанії більше не наймають робочі руки. Всі шукають розумні голови.

Проблема розумних голів полягає в тому, що всі вони мислять і функціонують надто незалежно, вони не виконують наказів і замовлень. Ця нова генерація працівників хоче брати участь у прийнятті рішень, контролювати своє життя та роботу, мати вплив, мати вибір. Це означає, що процес управління ставатиме більш демократичним. І наслідки цієї демократизації можна легко передбачити: втілювати в життя рішення буде дедалі важче. Демократія, врешті-решт, ґрунтується на законності рішень, а рішення рідко сприяють ефективності процесу втілення змін.

Взагалі, я дуже радий, що я не на місці управлінців нової генерації, яким доводиться приймати доленосні рішення кожні два роки та керувати процесом їхнього втілення в життя, який постійно ускладнюється. Представникам нової генерації потрібно буде приймати правильні рішення, приймати їх швидко та правильно і втілювати бездоганно. До того ж кожен має право та бажання перешкодити вашому рішенню. І все це тоді, коли критичні проблеми навалюватимуться безупинно – з кожним днем дедалі швидше.

Це називається просто – С-Т-Р-Е-С, який постійно посилюється і плавно переводить нас до наступної частини статті – життя.

Життя

Прискорені зміни у житті дають нам набагато більше можливостей, ніж ми можемо успішно реалізувати в обмежених часових рамках. Якщо повністю не сфокусуватися та не присвятити себе цим можливостям, вони швидко та безцеремонно перетворяться на проблеми, яких буде дуже важко уникнути. Як наслідок, дедалі менше часу залишатиметься для сім’ї, і навіть гірше – менше часу для себе. Ви побачите, що час тече все швидше. Настане день, коли ви захворієте – бо поки цього не станеться, не буде часу зупинитися та озирнутися навколо – і ви подивитеся на всіх цих молодих чоловіків і жінок, які стоять навколо ліжка, і задумаєтеся: а хто ж вони всі? І ви усвідомите, що це ваші сини та дочки, за якими ви засумували, бо не спостерігали, як вони зростають. Ви подивитесь на цю стару жінку біля ліжка і зрозумієте, що це ваша дружина. І задумаєтесь, куди ж зникла та прекрасна дама, з якою ви одружилися? І ви зрозумієте, що не знаєте не лише своїх дітей та дружини, але й того, ким є ви. Ви не впізнаєте себе або того, ким стали: куди поділася та людина, сповнена ентузіазму, оптимізму, сподівань та посмішок? Як ви стали таким грубим, цинічним і дратівливим? Коли всі ці зміни відбулися? Все це сталося тут, у вас самих, тоді, коли ви були зайняті та стурбовані змінами, саме тут, у вас самих.

Зміни викликають руйнування, і це руйнування є причиною всіх проблем. Водночас, зміни даватимуть вам енергію. Вони демонструватимуть вам можливості, які робитимуть вас, з одного боку, успішним, проте з іншого – нещасним і не здатним на дії. Одночасно з тим, як зростають ваші стандарти життя, якість його знижується.

Створення компанії чи кар’єри дуже схоже на пошук золота. Якщо постійно копати і не думати про розбудову інфраструктури, ви не зазнаєте краху, проте почуватимете себе у пастці. Жодна компанія не може так зростати, ви також не будете рости. Потрібно періодично думати та розбудовувати інфраструктуру, припиняючи копати.

Якщо поглянути на релігійних людей, можна звернути увагу, що вони менше піддаються стресу. У них є інструкція – Свята Книга – це Тора, чи Новий Заповіт, чи Коран. Їхня віра каже їм періодично полишати щоденні турботи і присвячувати час поєднанню з чимось вищим. Погляньмо, наприклад, на іудаїзм. У суботу від сходу сонця і до його заходу віруючі іудеї не дозволяють собі підняти телефонну слухавку, ввімкнути світло, керувати автомобілем, займатися справами. Субота присвячена Богу та сім’ї. І собі.

Але як бути з нерелігійними людьми? Що їм робити?

Перед нерелігійними людьми стоїть найскладніше завдання. Вони мають розробити свої «інструкції» власної релігії, свої власні межі того, що робити, а що – ні. Їм потрібно встановити межі, які визначатимуть їхню поведінку. Вони повинні самостійно усвідомити та розвинути дисципліну, а не просто дотримуватися розроблених кимсь правил та інструкцій.

Треба свідомо «знищувати» час. Якщо думати: «Я зупинюся, коли закінчу», то важко буде знайти час для своєї сім’ї чи для себе. Навіть коли буде завершено один проект, наступний уже чекатиме, тому що перший створив такі умови, за яких виник другий.

Отже, час для сім’ї та для себе неможливо знайти. Його потрібно просто взяти. Візьміть цей час так, наче це релігійне свято. Бог не сказав: «Коли ви знайдете час, відсвяткуйте Різдво чи Хануку». Релігійні інструкції просто вказують, що у чітко визначені дні потрібно припинити роботу та відсвяткувати релігійне свято.

Кілька років тому я домовлявся з клієнтом про наступну зустріч. Я призначив чітку дату в березні. Він відповів: «О, вибачте, я того дня не можу. Річ у тім, що у нас із дружиною буде медовий місяць». Я був шокований. Ще вчора я вечеряв із ним і його дружиною. Як же він зумів за одну ніч розлучитися, а потім знову одружитися? Я знав, що ми у Каліфорнії, але навіть для Каліфорнії це занадто. Побачивши моє здивування, він пояснив: «У нас із дружиною щороку медовий місяць, точно тоді, коли ми одружилися. Ми їздимо на щорічний медовий місяць ось уже 25 років поспіль, бо один медовий місяць у житті – явно замало».

Щоб успішно справлятися зі змінами, треба свідомо у чітко визначений час заплановано забезпечити та «забронювати» час для інтеграції, яка врівноважує дезінтеграцію, зумовлену змінами.

А що ж треба робити, коли припиняється робота?

Якось один клієнт розповів мені, що повністю втратив свої активи внаслідок кризи на ринку нерухомості у 80-их. Проте він мав вигляд здорової та щасливої людини. Я поцікавився, у чому його секрет, і він у відповідь сказав дуже цікаву річ, якою я б хотів поділитися.

Він сказав, що найціннішими активами, якими має володіти людина, є здоров’я, сім’я та вірні друзі. Гроші можуть приходити і йти. Якщо ж ви втратите здоров’я, ніщо вам не видаватиметься важливішим. Якщо ви втратите свою сім’ю, то це буде схоже на смерть. А вірні друзі завжди допоможуть вам знайти вихід з важких ситуацій.

Проте ці три речі не з’являються самі. У них потрібно інвестувати, щоб вони зростали. Багато з нас сприймає їх як належне, але доти, доки їх не втратить. Ви не цінуєте здоров’я, допоки не захворієте. Ви не цінуєте демократію, поки не почнете жити в умовах диктатури. Ви не цінуєте вірну родину, яка вас у всьому підтримує, поки, борони Боже, ви її не втратите. І ви ніколи не усвідомите важливість вірних друзів, поки не виникне ситуація, коли їх не буде поруч, особливо в ті миті, коли вони будуть дуже потрібними.

Отже, що вищий рівень змін, то більше ви матимете проблем, що означає дедалі менше часу для турботи про здоров’я, родину та друзів. Ви можете бути зайняті розбудовою та збільшенням матеріальних активів, втрачаючи водночас найважливіші – здоров’я, сім’ю та друзів. Щоб «розвивати» ці важливі активи, потрібно свідомо знайти час, внести його до розкладу й займатися цією справою так, ніби це частина релігійної традиції.

Інститути бізнесу розвивалися протягом сотень, якщо не тисяч років, і на сьогоднішній день це вже гарно відпрацьований, налагоджений механізм. У нього є ринки капіталів. Є людські ресурси, наприклад, ви – натреновані й навчені управляти людьми. Є добре розвинені процедури, теорії та практики. Хороші системи винагородження та мотивації. Цей механізм інколи працює так добре, що починає руйнувати навколишнє середовище – світ, у якому ми живемо, світ, який ми плануємо залишити для наших дітей та онуків.

На особистісному рівні дуже багато людей переймається всіма цими проблемами та можливим майбутнім, проте всесвітньої організації, яка могла б заспокоїти ці хвилювання, не існує. Для глобальної проблеми потрібне глобальне вирішення.

Не можна покласти відповідальність на уряди. Вони працюють надто мляво, а коли і починають діяти, то у них з’являється схильність до бюрократизації. Неурядові організації також не можуть нічого зробити. Порівняно з бізнес-спільнотою, неурядові організації досі не вийшли з кам’яної доби свого розвитку: у них немає ринку капіталів; вони борються між собою за обмежені благодійні кошти; вони покладаються здебільшого на волонтерів, яких надто мало і які не такі надійні, як наймані працівники. Усе це нагадує ситуацію, наче ми живемо у двомоторному човні, де один двигун надпотужний та сучасний, а інший – надзвичайно слабкий та постійно зупиняється.

Нескладно передбачити, що відбудеться – куди пливе човен під назвою Земля. На мою думку, ми рухаємося у напрямку лиха, катастрофи смертельних масштабів. Ми буквально руйнуємо нашу планету. У мене на столі постійно лежить табличка, на якій написано: «Якщо ти не турбуватимешся про своє тіло, де ти житимеш?» Тобто якщо ми не будемо турбуватися про нашу планету, то де ми житимемо?

Доти, доки не існує жодної глобальної інституції, яка б могла зупинити цю всесвітню руйнацію, єдиною відповіддю буде те, що кожен із нас повинен брати на себе відповідальність за те, що робить.

Ну і тепер, логічно, про бізнес.

Бізнес

Якою є роль бізнесу в суспільстві? Деякі бізнес-школи вчать соціальної відповідальність і твердять, що бізнес повинен мати ще й соціальну роль. Проте Хаєк і Мільтон Фрідман мають протилежну точку зору: роль бізнесу – бізнес. Менеджери повинні бути відповідальними перед власниками, які інвестували свої кошти, інших же учасників соціуму повинні контролювати соціальні інституції. Проте немає жодних інституцій, які б змогли зупинити біду, яка наближається.

Що ж робити?

Лікарі після закінчення освіти складають клятву Гіппократа: «не нашкодити». Це саме те, що теперішні бізнес-лідери повинні робити та в що мають вірити – не нашкодити. Презентуйте власникам рівень прибутковості за їхніми інвестиціями, проте водночас не забувайте про ціну, яку потрібно буде сплатити наступним поколінням. Не нашкодьте. Не руйнуйте навколишнє середовище, суспільство, світ, у якому ми живемо. У нас немає іншого світу, в якому могли б жити наші діти. Ваші діти.

Не знищуйте світ, одразу ж після того переказуючи кошти на благодійність для того, щоб показати власну соціальну відповідальність. Просто не нашкодьте. Будьте свідомими своїх дій і будьте відповідальними за те, що ви робите для себе, для своєї сім’ї та для світу, в якому ми всі живемо і якому ми зобов’язані дуже багато чим.

Вот.

Advertisements